Як зробити школи кращими

Що робить школу хорошою? Як можна вдосконалити школи? Я досліджую ці питання у своїй роботі. Мене цікавлять школи — зокрема те, чому деякі з них краще навчають математики й читання. Я також вивчаю, як школи впливають на шанси учнів вступити до коледжу і як це позначається на їхніх майбутніх доходах. У цій статті я розповідаю про головні висновки щодо вдосконалення шкільних систем.

Професор Джошуа Д. Ангріст (Joshua D. Angrist) отримав Нобелівську премію з економіки 2021 року спільно з професорами Девідом і Гвідо В. Імбенсом — за методологічний внесок в аналіз причинно-наслідкових зв’язків.

Розуміння причин і наслідків

У своїх дослідженнях я вивчаю, як рішення людей формують їхнє життя. Я ставлю практичні запитання: чи допомагають менші класи учням отримувати кращі оцінки? Як ринки праці визначають заробітну плату? Я завжди намагаюся знайти «чому» за тим, що ми спостерігаємо.

Кількісні дослідження економічних питань називають економетрикою. Економетристи шукають причинно-наслідкові зв’язки у світі навколо нас. Ми створюємо інструменти, які допомагають знаходити корисні відповіді. Дозвольте показати, як я використовував ці інструменти для дослідження шкіл (рисунок 1).

Чи кращі менші класи за великі?

Чи допомагають менші класи дітям краще вчитися? Це питання на мільйон доларів. Батьки, учителі та учні часто вважають, що в менших класах створюються кращі умови для навчання. Але утримання менших класів коштує дорожче. Школам потрібно більше вчителів і класних кімнат. Це означає вищі податки. Тож потрібно запитати: чи варте зменшення кількості учнів у класі таких витрат?

У 1990-х роках, коли я працював в Єврейському університеті в Єрусалимі, я досліджував це питання. Я вивчав, як розмір класу впливає на учнів четвертих і п’ятих класів в Ізраїлі. Тоді в ізраїльських школах були дуже великі класи. Якщо швидко поглянути на дані, здається, що учні у більших класах насправді мали вищі результати тестів. Але це оманливе враження. Що ж відбувається насправді (рисунок 2)?

Ми називаємо це зміщенням через пропущені змінні. Це означає, що ми не врахували важливі факти, через що можемо неправильно зрозуміти, як розмір класу впливає на результати тестів. У цьому випадку найбільші класи були в міських школах. Міські родини зазвичай заможніші та мають вищий рівень освіти. Крім того, дітей з інвалідністю або мовними труднощами часто розподіляли в менші класи. Зазвичай ці діти мали нижчі результати тестів. Отже, учнів у великих і малих класах не можна безпосередньо порівнювати. Діти з міст, як правило, добре навчаються незалежно від розміру класу. Тож як з’ясувати, чи справді менші класи допомагають?

Порівнюємо подібне з подібним

Ідеальна стратегія дослідження — рандомізоване випробування. Це означає випадковим чином розподілити учнів у класи різного розміру, щоб в інших аспектах групи були подібними. Тоді учні в обох групах матимуть схоже сімейне походження, навчальні здібності та мовні навички. Жодні приховані чинники не спотворюватимуть результати. Але в реальному житті випадковий розподіл дітей у такий спосіб викликає сильні заперечення з боку батьків і шкіл.

Тут мені пощастило. В Ізраїлі деякі учні опинилися в класах різного розміру майже випадково. Пошук таких природних експериментів — одна з моїх спеціалізацій як економетриста. Я шукаю ситуації з реального життя, які імітують випадкові експерименти, що ми хотіли б провести, але не можемо.

Ми з моїм колегою Віктором Леві (Victor Lavy) виявили ідеальний природний експеримент в ізраїльських школах. Там діяло правило, яке обмежувало кількість учнів у класі до сорока. Ми назвали його правилом Маймоніда — на честь ученого XII століття [1]. Правило працювало так: якщо в школі було сорок п’ятикласників, усі вони навчалися в одному великому класі. Але якщо додавався ще один учень, клас потрібно було розділити на два, і середній розмір зменшувався до двадцяти учнів у кожному. Ця межа в сорок учнів створила чудову можливість для дослідження. Вона дала нам природний експеримент.

Це правило дає змогу порівнювати «подібне з подібним» — схожих дітей, які просто опинилися в класах різного розміру: зазвичай приблизно 20–25 учнів у менших класах і 35–40 — у більших. Наші результати чітко показують: у менших класах учні отримують вищі результати тестів [1]. Чи виправдовує таке покращення додаткові витрати? Однозначної відповіді немає. Ми не можемо виміряти всі витрати й довгострокові вигоди для суспільства. Але оскільки школи можуть відносно легко зменшити кількість учнів у класі, це варто розглядати.

Підвищення якості шкільної освіти

У Массачусетському технологічному інституті (MIT) ми з колегами керуємо дослідницьким центром Blueprint Labs, де працюємо над амбітними проєктами. Один із них стосується шкільної системи Нью-Йорка, у якій навчається близько одного мільйона учнів. Нью-Йорк публікує базові показники якості шкіл: середні результати тестів, рівень закінчення школи та вступу до коледжу. Родини використовують цю інформацію, щоб обирати школи в усьому місті.

Проблема в тому, що вимірювати якість школи складно. Школи, де навчаються діти із заможних родин, виглядають кращими, бо такі учні зазвичай добре навчаються будь-де. Це створює ту саму проблему зміщення, яку ми бачили під час дослідження розміру класів. У межах нашого проєкту ми розробляємо кращі способи вимірювати якість шкіл у Нью-Йорку. Ми створюємо методи, які допоможуть розв’язати проблему зміщення й отримувати точніші оцінки. Потім ми перевіряємо, як родини використовують цю інформацію під час вибору школи.

Цей проєкт захоплює мене, бо дає змогу застосувати до реальної ситуації ідеї, які я розробляв упродовж 30 років. Ми почнемо із середніх шкіл і надамо сотням тисяч родин нову інформацію про якість шкіл. Це особливо покращить шкільну освіту для дітей із малозабезпечених родин. Як економіст, я вважаю, що кращі школи — найкращий спосіб зменшити бідність.

Поради молодим читачам

Моя кар’єра приносить мені задоволення. Я займаюся роботою, яку люблю. Але так було не завжди легко. У старших класах я був слабким учнем. Я не любив домашні завдання й залишив школу після 11-го класу, маючи мінімальну освіту. Коли я вступив до коледжу, то майже не знав математики. Через це мої перші курси з економіки були складними. Але економіка виявилася для мене настільки цікавою, що я наполегливо працював, щоб надолужити прогалини.

Математика продовжувала створювати труднощі протягом усього навчання в коледжі та аспірантурі. На початку роботи над докторською дисертацією я насилу опановував складну математику. Я провалював іспити, і це засмучувало та виснажувало мене. Любов до економіки спонукала мене витрачати час на навчання, і зрештою я надолужив прогалини (рисунок 3). З огляду на цей досвід моя порада проста: не надто хвилюйтеся, якщо відстаєте. Якщо щось вас цікавить, цей інтерес спонукатиме вас опанувати потрібні інструменти.

Пізніше в кар’єрі я зіткнувся з іншими труднощами. Мене зацікавили природні експерименти як спосіб досліджувати причинно-наслідкові зв’язки. Ми з моїм колегою Гвідо Імбенсом розробили теорію вилучення інформації з таких ситуацій [2, 3]. Ми вважали нашу роботу важливою, але багато колег із нами не погоджувалися. Наші перші статті відхиляли наукові журнали, і це засмучувало.

Ми не зупинилися. Приблизно через 10 років люди почали бачити цінність нашої теорії. Минуло ще десятиліття, перш ніж цей підхід почали широко використовувати. Зрештою, у 2021 році ми з Гвідо отримали Нобелівську премію за цю роботу. Ми довели, що наші критики помилялися, але для цього знадобилася наполегливість. Моє послання майбутнім науковцям: академічний успіх вимагає грати в довгу!